Вбивство Андрія Парубія: особиста трагедія, чи політична помста?

1 min read
Вбивство Андрія Парубія – портрет політика

Публічне вбивство, приватна драма і російські сценарії

Вбивство Андрія Парубія стало найгучнішим політичним злочином 2025 року. Вбитий колишній голова Верховної Ради, фронтовик, ідеолог українського спротиву — людина, що була не просто політиком, а символом. Але шок справжній не лише в самій смерті. Головне — в мотивах.

Затриманий підозрюваний — Михайло Сцельніков, львів’янин, колишній програміст. За офіційною версією, його син зник безвісти на фронті, а вбивство Парубія — особиста помста. Проте з’являється нова лінія: співпраця з РФ в обмін на обіцянку повернення тіла сина. Це вже не трагедія. Це — гібридна операція.

Вбивство Андрія Парубія – місце злочину у Львові
Правоохоронці працюють на місці вбивства Андрія Парубія у Львові, район оточено

Що сталося: офіційна версія

30 серпня Парубія вбито у Львові. Через півтори доби затримали 52-річного чоловіка в орендованій квартирі на Хмельниччині. Його ім’я — Михайло Вікторович Сцельніков.

На суді він визнав свою провину частково. Назвав мотивом особисту помсту — “хотів звернути увагу влади, бо втратив сина”. При цьому прямо заявив: “Мене ніхто не шантажував. Я просто хотів, щоб мене обміняли на полоненого й дали поїхати в Росію — знайти тіло мого сина.”

Звучить трагічно. Але слідчі підозрюють інше.

Версія №2: обмін вбивства на тіло сина

Згідно з журналістськими розслідуваннями, Сцельніков співпрацював із російськими спецслужбами. Ті пообіцяли повернути йому тіло зниклого на фронті сина — в обмін на вбивство українського політика.

Сценарій виглядає так:

  • підготовка тривала рік
  • за Сцельніковим закріпили кураторів
  • зброю він отримав від РФ
  • після злочину мав тікати через три автівки
  • викинув пістолет і мобільний у водойму, одяг спалив у Винниках

Найстрашніше: мета — не лише вбити. Мета — деморалізувати. Символічна ціль, публічне вбивство, і “особиста трагедія” як прикриття.

Аналіз: де закінчується горе і починається спецоперація?

Можливо, Сцельніков дійсно втратив сина. Можливо, дійсно зламався. Але РФ має чітку традицію використовувати особисті трагедії як зброю.

Такі операції не нові:

  • 2018: вбивство Окуєвої — через “друга” з фронту
  • 2019: вибух в Києві — організатор “втратив родину на Донбасі”
  • 2023: замах на Сєнцова — через зв’язки з “волонтерами”

Син Сцельнікова — військовий із позивним “Лемберґ”. Служив у розвідці 93-ї бригади. Зник 20 травня 2023 року. Друзі по службі підтверджують загибель. Але тіла не знайшли. Матір — письменниця Олена Чернінька — написала книгу пам’яті.

Все це — справжнє. Але саме через це — дуже вразливе.

Людський вимір: батько, який став зброєю

Можна уявити стан людини, яка понад рік не знає, де її син. Можна уявити, як підходять “свої” з обіцянкою: ми допоможемо. Дай лише “знак”, і ми привеземо його тіло.

Психологічно — це зрозуміло. Політично — неприйнятно.

Бо з кожним таким “винятком” ми відкриваємо лазівку. Якщо достатньо втратити когось — можна вбити когось іншого? Це логіка не трагедії. Це — логіка терору.

Контраргументи

“Це особиста помста, не спецоперація.”

Але зброя — від росіян. Втеча — спланована. Контакти — документовані.

“РФ тут ні до чого — він сам зламався.”

Тоді чому росіяни знали, кого “тиснути”? Це класичний приклад роботи з вразливим об’єктом.

“Можливо, це брехня слідства.”

Якщо й так — чому підозрюваний прямо просить обміну в РФ?

Висновок: це не просто вбивство. Це політичний меседж

Вбивство Андрія Парубія не можна звести до особистої трагедії. Це удар по системі. По пам’яті. По всьому, що Парубій уособлював.

І якщо мотив — повернути тіло сина — вартував цього, то ми як суспільство повинні запитати: скільки ще батьків стануть виконавцями чужих воєн?

Бо сьогодні — це “особиста помста”. А завтра — це офіційна технологія.

Зовнішні посилання


15 views

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *