Публічне вбивство, приватна драма і російські сценарії
Вбивство Андрія Парубія стало найгучнішим політичним злочином 2025 року. Вбитий колишній голова Верховної Ради, фронтовик, ідеолог українського спротиву — людина, що була не просто політиком, а символом. Але шок справжній не лише в самій смерті. Головне — в мотивах.
Затриманий підозрюваний — Михайло Сцельніков, львів’янин, колишній програміст. За офіційною версією, його син зник безвісти на фронті, а вбивство Парубія — особиста помста. Проте з’являється нова лінія: співпраця з РФ в обмін на обіцянку повернення тіла сина. Це вже не трагедія. Це — гібридна операція.

Що сталося: офіційна версія
30 серпня Парубія вбито у Львові. Через півтори доби затримали 52-річного чоловіка в орендованій квартирі на Хмельниччині. Його ім’я — Михайло Вікторович Сцельніков.
На суді він визнав свою провину частково. Назвав мотивом особисту помсту — “хотів звернути увагу влади, бо втратив сина”. При цьому прямо заявив: “Мене ніхто не шантажував. Я просто хотів, щоб мене обміняли на полоненого й дали поїхати в Росію — знайти тіло мого сина.”
Звучить трагічно. Але слідчі підозрюють інше.
Версія №2: обмін вбивства на тіло сина
Згідно з журналістськими розслідуваннями, Сцельніков співпрацював із російськими спецслужбами. Ті пообіцяли повернути йому тіло зниклого на фронті сина — в обмін на вбивство українського політика.
Сценарій виглядає так:
- підготовка тривала рік
- за Сцельніковим закріпили кураторів
- зброю він отримав від РФ
- після злочину мав тікати через три автівки
- викинув пістолет і мобільний у водойму, одяг спалив у Винниках
Найстрашніше: мета — не лише вбити. Мета — деморалізувати. Символічна ціль, публічне вбивство, і “особиста трагедія” як прикриття.
Аналіз: де закінчується горе і починається спецоперація?
Можливо, Сцельніков дійсно втратив сина. Можливо, дійсно зламався. Але РФ має чітку традицію використовувати особисті трагедії як зброю.
Такі операції не нові:
- 2018: вбивство Окуєвої — через “друга” з фронту
- 2019: вибух в Києві — організатор “втратив родину на Донбасі”
- 2023: замах на Сєнцова — через зв’язки з “волонтерами”
Син Сцельнікова — військовий із позивним “Лемберґ”. Служив у розвідці 93-ї бригади. Зник 20 травня 2023 року. Друзі по службі підтверджують загибель. Але тіла не знайшли. Матір — письменниця Олена Чернінька — написала книгу пам’яті.
Все це — справжнє. Але саме через це — дуже вразливе.
Людський вимір: батько, який став зброєю
Можна уявити стан людини, яка понад рік не знає, де її син. Можна уявити, як підходять “свої” з обіцянкою: ми допоможемо. Дай лише “знак”, і ми привеземо його тіло.
Психологічно — це зрозуміло. Політично — неприйнятно.
Бо з кожним таким “винятком” ми відкриваємо лазівку. Якщо достатньо втратити когось — можна вбити когось іншого? Це логіка не трагедії. Це — логіка терору.
Контраргументи
“Це особиста помста, не спецоперація.”
Але зброя — від росіян. Втеча — спланована. Контакти — документовані.
“РФ тут ні до чого — він сам зламався.”
Тоді чому росіяни знали, кого “тиснути”? Це класичний приклад роботи з вразливим об’єктом.
“Можливо, це брехня слідства.”
Якщо й так — чому підозрюваний прямо просить обміну в РФ?
Висновок: це не просто вбивство. Це політичний меседж
Вбивство Андрія Парубія не можна звести до особистої трагедії. Це удар по системі. По пам’яті. По всьому, що Парубій уособлював.
І якщо мотив — повернути тіло сина — вартував цього, то ми як суспільство повинні запитати: скільки ще батьків стануть виконавцями чужих воєн?
Бо сьогодні — це “особиста помста”. А завтра — це офіційна технологія.
Зовнішні посилання
15 views





